?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Наразі наш космічний Льоня знову на слуху - всі його активно шукають. Чи то він у Грузії, чи то на Марсі. Згадалася написана у березні 2009 року мною у співавторстві з дружиною п'єса. Здається, зараз саме час її згадати!) Сподіваюся, вам сподобається)

Пьеса в три действия (трагикомедия)

Дія І

Дійові особи:
Молодий чоловік – М.ч.
Бармен – Б.
Товариш – Т.


Акт 1

Київ 2012 року. Муніципальний бар на Хрещатику оформлений у арт-стилі: на стінах фотографії авторства Черновецького, кілька з них з автографом. З колонок тихенько лунає «старий новий» хіт «Любимая моя» у його ж виконанні. Молодий чоловік підходить до барної стійки.

М.ч.: Нове оформлення зали? Прикольно.
Б: Ви теж так вважаєте? І мені дуже подобається! По секрету вам скажу: це бабуся мого шефа – вона продвинутий юзер – зайшла на сайт Леоніда Михайловича, ледве він відкрився. Завантажила там його неофіційні фото. Он – бачите, він у мами на руках, а оно – то у армії. А знімки природи – то вона купила, теж через сайт. 500 гр.! одне фото. Ми підтримуємо імідж нашого закладу… А ще…
М.ч.: Ви краще скажіть скільки о цій годині коштує у вас келих пива?
Б.: Вам якого?
М.ч.: А яке є?
Б.: “Черновецьке” темне та світле, “Космічне” неочищене та пиво “Дооовге”…
М.ч.: Добре, тоді мені по келиху “Космічного” та “Дооовгого”. І розрахуйте, будь ласка, одразу. Бо минулого разу досидівся до 19-ї години, якраз ціну підняли.
Б.: Щось до пива?
М.ч.: Так, дві порції салату “Кільчицькі ніжки” з сухариками “кияни”.
Б.: Спробуйте наш фірмовий батончик «Марс».
М.ч.: Та ні, дякую. Минулого разу друг мій скуштував, так увесь вечір у політ поривався. Машину міжгалактичним кораблем називав, а на заправці просив три тони ракетного палива у бак і ще дві у каністру.

Молодий чоловік сідає за столик, де на нього вже чекає товариш.

Т.: Ну, розповідай як справи.
М.ч.: Та у мене стабільна хронічность, ну чи то хронічна стабільність – знову забувся наклеїти на автівку емблему приналежності до киян, так ДАІ мене сприйняла за приїжджого, а затвердженої схеми генеалогічного дерева під рукою у мене не було. Довелося платити один мінімальний заробіток. Утім, у нашій державі – це такі дрібниці.
Т.: Знайома справа. Я, як знаєш, із Броварів, тож про всяк випадок доводиться з собою багатенько грошей брати.

Підходить бармен та кладе рахунок на стіл.

М.ч.: Як завжди навпіл? Виходить по 100 гр.* на кожного.

*гр. – скорочено гречаник – муніципальні гроші, що діють лише на території Києва та підвласних йому землях. 1 гречаник = 1 гривні.

Мовчки відрахували гроші з портретом посміхненого Черновецького й продовжили пити пиво.

Т.: А у тебе що нового?
М.ч.: Та… все ще намагаюся відчути на собі усі плюси переїзду з першого поверху на 22-й.
Т.: Таки переселили ближче до Бога? Чи як там лунав заклик?
М.ч.: Та туди ж… Лише б двома поверхами нижче, і платив би у два рази менше. До 20-го один підйом на ліфті коштує 2 гр., вище – вже 4. Диференційований підхід, розумієш…
Т.: Ба! Оце так ціни. Мабуть за місяць гречаників з 250 набігає?
М.ч.: Як мінімум. Але нестрашно, у мене проїзний – економлю майже 50 гр.
Т.: То вигідніше вже спортом зайнятися – ходити сходами.
М.ч.: Так імператор Всія Києва Черновецький так і сказав, мовляв, підвищення вартості проїзду призведе до зниження серцево-судинних захворювань серед бабусь – спортивний спосіб життя зміцнює здоров’я.
Т.: Цікавий метод. У мене в Броварах приватна хатина, то без ліфту обходжуся. Зате мало не на кожну цеглину доводиться податок платити. Та найбільше з кишені викладаю за в’їзді до столиці.
М.ч.: І скільки ж тобі проїзд коштує?
Т.: Маршрутка до Києва – 5 гр., в’їзд – гречаник. Можна було б користуватися тими автобусами, у вартість проїзду яких вже включена ціна за в’їзд, але порахував – не вигідно. Потім метро: 2 гречаника за жетон + 1 гр. за те, що не маю паспорта киянина. Мовляв, через таких як я, у підземці натовпи, “нас” забагато для столиці. Також потрібно три гречаника віддати за пересадку на іншу гілку “підземки”. Після цього ще одна маршрутка по 3 гр. і я на роботі. Всього – 30 гречаників на день.


Акт 2

Товариші виходять покурити у спеціально відведене місце.

М.ч.: Друже, проведи мене, а то я свою “магнітку” забув.

Товариш дістає магнітну картку проводить через отвір у турнікеті, на екрані загоряється повідомлення про те, що залишилося 5 перекурів.

Т.: На рахунку всього п’ять гречаників – треба буде поповнити.
М.ч.: А може полишимо цю згубну річ? Бач як мерія піклується про наше здоров’я – усі шкідливі звички робить недосяжними за вартістю.
Т.: Так, особливо успішною має бути кампанія проти ожиріння киян. Ціни встановили якраз такі, що мало хто насмілиться підійти до прилавку та не втратити при цьому свідомість. Імператор Черновецький зачитував звіт, за яким показники кампанії перевищили план – рівень зниження ваги зафіксовано у 90% населення міста.
М.ч.: Цікаві дані, а ще я помітив, що ціна цигарки зросла, а довжина зменшилася – аби менше диму споживали наші легені, треба розуміти…
Т.: Диму, а разом з ним і повітря…
М.ч.: Про повітря я вже і мовчу… Дочку на дискотеку тепер раз у місяць пускаю, бо там стрибає, танцює – у них зараз знаєш сам, які дикі танці. А потім на ранок мені рахунок приходить.
Т.: Я через це бігати зранку перестав. Бо воно ж хай трішки, трішки, та й нахапаєшся повітря більше чим треба. Добовий ліміт вже о 6-й вечора закінчувався, доводилось доплачувати. Жінка вже й цілувати себе не давала, не те що…


Дія ІІ

Дійові особи:
Бабця 1 – Б.1 (поранено:)
Бабця 2 – Б.2 (вбито:)
Кондуктор – К.


Акт 1

На зупинці.

Б.1: Чи ти чула, стара, про нововведення?
Б.2: Які ж бо такі введення?
Б.1: Та пообіцяли пенсії видати трунами. Дубовими! А ти знаєш скільки зараз коштує дуб?!
Б.2: Дорого. Відомо всім. Хай Бог дає здоров’я нашому імператорові всія Києва та України. Я вже й кредит на землю під могилку у банку оформила під найнижчі мерські відсотки – 13% річних. Лишень бо встигнути виплати по кредиту до часу “заселення”.
Б.1: Та що то ти, стара, таке кажеш, тобі ще жити й жити.
Б.2: Е ні – не кажи… Я з київською адміністрацією уклала договір згідно з яким на протязі 10-ти років мешкаю у притулку для похилих. Мене за гроші з оренди квартири, де я колись жила, годують, одягають тощо. А коли строк дії договору припиняється, квартира йде з “молотка”. Я мушу померти, бо інакше доведеться жебракувати.
Б.1: А перепустку на цвинтар маєш?
Б.2: Як раз оформлюю. Стільки паперової волокити! Навесні гробки, Пасха, треба буде часто навідуватися, а з такою ціною за вхід багато не находишся. Я і дітям хочу оформити, тільки трішки пенсії накопичу. Щоб після моєї смерті їм не «накладно» було до мене на могилку приходити.
Б.1: Знову ти про своє, стара?! Краще розкажи, як там твоя онука меншенька?
Б.2: Вчора три п’ятірки зі школи принесла, знову на гречку ставили, заслужила, молодець.
Б.1: В наші часи то покаранням було, та Леонід Михайлович правильно все розсудив: як Гречка може бути покаранням? То святе таїнство – стояти на колінах в кутку…


Акт 2

Під’їжджає автобус і бабці сідають до нього.

К.: Ваші квитки?
Б.1: У нас пенсійні.
К.: Пенсійні? А штамп мерії є? Зараз знаєте скільки підробок? Чи ви забули, що Леонід Михайлович кожну свою бабцю в обличчя знає? Прошу прослідувати за мною. Та швидше.

Веде бабусь до автомату (оформлений по типу нововстановлених «одноруких бандитів» з логотипом міськадміністрації)

К.: У нас випробовується новий автомат миттєвої фотозйомки . Експеримент… Такі зайці, як ви, одразу фіксуються та відправляються у адміністрацію. Там проходять перевірку. Якщо знайдуть ваші фотографії у базі даних, будьте спокійні, а як ні, то … Так… Ви… тепер Ви… О, я перепрошую. Пробачте… Чай? Каву? Бутерброди? Сідайте, у салоні є вільні місця.


Дія ІІІ

Дійові особи
Наречені:
Він – В.
Вона – В-а


Він стоїть біля Марсу*, Вона квапливою ходою прямує до нього.

В-а: Привіт. Я думала запізнюся. Не знала, що маршрутки досі по центру їздять. Хіба не заборонили ще рух?
В.: Ні, люба, то вже з 1-го числа закриють усі центральні вулиці. Якраз на даху міськради переоформлюють дизайн посадочного майданчику, бо попередній меру не сподобався. І тоді він вже не своєму гвинтокрилі буде на роботу добиратися.
В-а: Цікаво, як же його підлеглі будуть їздити, пішки?
В.: Підлеглі? Пішки? Їхні авто поза розпорядженням.
В-а: До речі, щодо розпоряджень. Уявляєш, які грубі працівники в зоопарку!
В.: Чому, кохана?
В-а. У мене учора заболів животик, я їм і подзвонила. Вони замість консультації послали мене у лікарню, мовляв, до чого тут вони. Я їм і пояснюю: Леонід Михайлович сказав можна до них дзвонити і запитувати, якщо у котика буде животик боліти. Ти ж мене часто котиком називаєш, от я і подумала, подзвонила, а вони…
В.: Нічого, кицюню, не сумуй. Краще подумай про наше весілля, залишилося зовсім трішки! Але ж ти киянка лише у 5 поколінні… розписати розпишуть, а вже народжувати потім доведеться їхати у область твої прапрабабці.
В-а: Та я вже там і нікого з родичів не знаю, ніколи не їздила…
В.: Так… ще одне нововведення на нашу голову. Ну на ще один гвинтокрил Пану грошей у нас не вистачить… та щось вигадаємо. І взагалі, чого ми на одному місці стовбичимо? Ходімо кудись!
В-а: А куди?
В.: Давай у кіно! Я бачив нову афішу - комедія «Парк Черновецього періоду».

*Марс - раніше Глобус на Майдані Незалежності біля Главпоштампу.

P.S. Під час написання цієї п’єси успішно подолано триклятий “Word”, який постійно боровся з Черновецьким нарікаючи його Чернівецьким.

А так ми вітали його з днем космонавтики у квітні того ж року)

Latest Month

травень 2014
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Tags

Розроблено LiveJournal.com
Designed by heiheneikko